(історія Крістіана Опітца про волонтерську службу в Україну)

Приймаюча організація: РНГО «Центр Соціального Партнерства», Черкаси / Україна
Тривалість: вересень 2008 – лютий 2009 (6 місяців)

Прибуття
Дорога з Німеччини до України на потязі тривала для мене близько 24 годин і, не зважаючи на її тривалість, була не нудною, а сповненою українською відкритістю і привітністю (вишукана їжа, напої та анекдоти). До Києва я прибув пізно ввечері, де на мене вже чекала Наталія Василівна,  керівник моєї організації на наступні шість місяців. Разом з нею ми поїхали до старого чоловіка, який проживав у центрі міста, і у якого планували лишитись на кілька днів. Приїхавши на квартиру я відразу ж заснув. Наступного дня була прекрасна погода, а в наших планах – екскурсія по українській столиці. Екскурсія по «Єрусалимі Півночі» справила на мене незабутнє враження, та, не зважаючи на це, я відмовився від пропозиції Наталії Василівни залишитись ще на кілька днів у Києві для кращого знайомства з містом, оскільки дуже хотів якомога швидше познайомитись із новою роботою та новими колегами. 
  Ще один день – і я в офісі, моє перше знайомство із людьми, з якими я буду співпрацювати наступні шість місяців. Мої схвильованість та невпевненість розвіялись тієї ж миті, коли я побачив сяючі очі та усміхнені обличчя моїх колег. І тут у мене виникло відчуття, що наступні шість місяців я не залишусь сам, і переконався в тому, що не зважаючи на деякі особисті сумніви я прийняв правильне рішення, приїхавши у Черкаси на волонтерську службу.
 Через кілька днів усі зібралися на ввідному семінарі для кращого знайомства та висловлення власних очікувань і планів. Семінар був дуже конструктивним і цікавим, допоміг краще зрозуміти себе, колег та діяльність моєї приймаючої організації. З деяким ідеями та планами довелось відразу ж розпрощатись, але на зміну їм виникли нові, такі корективи допомогли більш реально оцінити можливості для волонтерської діяльності та уникнути непорозумінь та розчарувань уже на початковому етапі роботи.
 Введення в команду було для мене теж не складним, оскільки зі мною працювала Аліна, колега, яка добре розуміла і розмовляла німецькою мовою та  могла допомогти мені покращити застарілі знання російської. Як і в будь-якій школі, де вивчають російську мову, я вивчав свого часу, в основному, лише граматику, а для мовної практики, на жаль, було виділено дуже мало навчального часу. Ситуативні рішення вибору слів не завжди допомагали висловити те, що хотів, тому я був дуже радий, що спочатку мені допомагала Аліна. Уже незабаром для мене було організовані приватні заняття з російської мови, які вела українська студентка з відмінними знаннями німецької мови – Таня. З Таньою ми познайомились ще у перші дні волонтерської служби в Черкасах. Ми зустрічались з нею щотижня два рази по дві години і вивчали російську. Цей інтенсивний мовний курс покращив мої навички в спілкуванні російською мовою.